Russian influence over Moldova is nothing new, but today we’re witnessing a new phase of this process—where the stakes are no longer just the country’s strategic direction, but its very ability to resist hybrid influence from within. A look at Moldova’s current political landscape makes one thing clear: the Kremlin is not merely preparing for a comeback—it has already positioned its pieces. Pro-Russian forces in Moldova may appear scattered, but they are far from weakened. They are transforming, adapting, changing logos, leaders, and rhetoric—but maintaining the one constant: loyalty to Moscow.
Shor’s Remote Control
Just two years ago, the banning of the Shor Party seemed to mark the end of openly anti-European movements in Moldova. But in reality, it was just a reboot. Despite being under U.S. and EU sanctions, party leader Ilan Shor continues to operate his network from exile in Russia—leveraging Telegram channels, proxy parties, and pseudo-civil initiatives. His main asset is not a political program, but access to Kremlin funds, which—despite formal isolation—continue to seep into Moldova’s electoral system through gray channels, including smuggling, offshore routes, and “humanitarian” aid.
Shor’s influence is not ideological; it’s functional corruption. In Gagauz villages, his representatives arrive not with manifestos, but with food packages and promises of free gas. Through his networks, “volunteers” from Moscow appear in Moldova, along with Russian-signal TVs and churches preaching Moscow’s rhetoric. Notably, Shor was convicted in the infamous “theft of the century” case—the embezzlement of $1 billion from Moldova’s banking system. But that didn’t stop his continued political activity. The only change is that he now operates from Russia.
Dodon’s Comeback or Rebranded Revanchism?
Another Kremlin-backed comeback involves the Socialist Party, led by veteran politician Igor Dodon, who has consistently oscillated between corruption scandals, criminal investigations, and frequent trips to Moscow. His name has been linked to major cases, including treason, illicit enrichment, and the infamous 2019 video where he receives a black bag of cash from local oligarch Vlad Plahotniuc. Comments in the video mention “Russian funding,” but no legal conclusion was ever reached—though it left a deep stain on Dodon’s political image.
Plahotniuc, who publicly branded himself as anti-Russian, often acted as a key middleman between pro-Russian politicians and Moldova’s shadow business networks. His control over media, financial flows, and the judiciary created fertile ground for political corruption—welcoming figures like Dodon and Shor. Although Plahotniuc is now abroad, his legacy of institutional vulnerability to hybrid interference remains. However, this may soon change: he was recently arrested in Athens, and Moldova has requested his extradition—a development that could stir up major consequences.
Despite this, Dodon remains active in the media and enjoys some support, especially in the country’s north. The Socialists no longer openly call for rejoining Russia. Instead, their rhetoric speaks of “neutrality,” “defending traditions,” and “rejecting foreign control”—standard Kremlin narratives. Within the party, discussions are already underway to nominate a new candidate with a lower disapproval rating than Dodon, someone with a “technocratic” façade. But no matter who fronts the campaign, the source of instructions will remain Moscow.
Gutsul as a Signal: Regions as Launchpads for Destabilization
Evghenia Gutsul’s rise to power in Gagauzia was no accident. It was a rehearsal for what Russia hopes to achieve at the national level—not only in Moldova. On the surface, she’s a young, energetic political newcomer. In reality, she is a political avatar of Shor and a megaphone for pro-Russian messaging. Gutsul openly maintains ties with Moscow and promotes “federalization as the only solution” for Moldova. Her regular visits to Moscow, participation in events under Rossotrudnichestvo, and likely contacts with Russian intelligence agents have raised serious concerns in both Chișinău and the West.
Following the standard playbook for pro-Russian politicians, regional governance in Gagauzia is already plagued by abuse and opacity, including the dubious use of Russian “humanitarian aid”. There are efforts to establish a parallel information system via Telegram networks and pro-Russian outlets like Gagauzinfo.md and GRT TV. For now, Gutsul presents herself as the “face of resistance to Chișinău”—a role the Kremlin sees as having national potential. The ultimate goal is to fracture Moldova into weakened, semi-autonomous regions.
The Gray Zone of Transnistria: Silent Control
No map of Russian influence in Moldova would be complete without Transnistria—a territory that is officially separated but, in practice, operates as a Russian enclave in the heart of Europe. Its “president” Vadim Krasnoselsky acts as a Kremlin proxy, with every move—from policy to personnel—coordinated with Moscow. His power doesn’t come from elections but from direct Russian support, including pensions and military presence.
Transnistria is a hub of illegal trade, smuggling, and financial schemes—not just for shadow operations, but also for funding influential networks within Moldova. Krasnoselsky is not merely a separatist leader. Transnistria is the Kremlin’s quiet weapon: it doesn’t escalate openly but keeps Moldova in a state of perpetual tension. While its role in Kremlin’s election plans may seem minor, it is strategically significant—a pressure point ready to activate in times of political crisis or instability in Chișinău.
Elections 2025: Engineered Crisis Scenarios
With Moldova’s 2025 parliamentary elections on the horizon, the Kremlin is not betting on a single candidate but on an entire ecosystem. The goal is not necessarily to win power outright, but to create a political structure capable of blocking any pro-European decisions. Tragically, these elections are unfolding amid public fatigue, inflation, and government disapproval—a ripe environment for populists and pro-Russian technocrats.
There is a real risk of a “hybrid coalition” emerging—possibly including Socialists, remnants of the Shor Party, and new regionalist parties advocating “compromise” using Kremlin tactics. Such a coalition would enable Moscow to paralyze Moldova’s EU integration, block reforms, and steer the country toward “neutrality”—a term that, in the Kremlin’s vocabulary, means political capture.
It is highly likely that tactics used in 2022–2023—mass protests, Telegram-led disinformation campaigns, voter bribery—will be scaled up in 2025.
A Shadow War with Open Consequences
Moldova today is a country under political siege. Outwardly, it may appear stable, but internally, the system is eroding. Its institutions are under fire—not from missiles, but from Telegram bots. Its voters aren’t mobilized, they’re bought. Moscow isn’t trying to win by the rules—it’s rewriting the rules.
If the West doesn’t increase its attention and support now, 2025 could become a breakthrough year for pro-Russian forces. Restoring lost ground afterward will be far more difficult and costly. Moldova may again hear voices in Chișinău praising the “brotherly Russia”, rather than envisioning a European future. We’ve already seen what this led to in Donetsk—and we all know how that ended.
Вплив Кремля на Молдову: нові маски старих обличь
Російський вплив на Молдову не є новиною, але сьогодні ми бачимо нову стадію цього процесу, де ставкою стає не лише стратегічний вибір держави, а її базова здатність чинити опір гібридному впливу зсередини. Так, якщо поглянути на політичну мапу країни сьогодні, стає очевидним: Кремль не просто готується до реваншу – він вже розклав фігури. Проросійські сили в Молдові розпорошені, але не ослаблені, вони трансформуються, адаптуються, змінюють логотипи, лідерів, риторику, але зберігають головне: лояльність до Москви.
Дистанційний вплив Шору
Нещодавно, якихось два роки тому здавалося, що заборона партії «Шор» стала фіналом для відверто антиєвропейських рухів у Молдові, проте це було лише перезавантаженням. Її лідер, Ілан Шор, хоч і перебуває під санкціями США та ЄС, все ще керує мережею з еміграції в Росії, використовуючи Telegram-канали, кишенькові партії та псевдо-громадські ініціативи. Його ключовим активом залишається не політична програма, а доступ до фінансових ресурсів Кремля, які, попри офіційну ізоляцію, продовжують проникати у виборчий процес Молдови через сірі канали — включно з контрабандою, офшорами і «гуманітаркою».
Вплив Шору не ідеологія, а функціональна корупція, у гагаузьких селах його люди приходять не з маніфестами, а з продуктовими наборами й обіцянками безкоштовного газу, за його допомогою в Молдові з’являються «волонтери» з Москви, телевізори з російським сигналом, церкви з московською риторикою. Показово, що сам Шор був засуджений у справі про «крадіжку століття» — розкрадання одного мільярда доларів із банківської системи проте цей факт не став перешкодою для продовження його активної участі в політиці Молдови, хіба що є одна зміна, він тепер це робить находячись в Росії.
Повернення Додона чи ребрендинг реваншизму?
Іншої складовою реваншу, який заплановано в Москві, є Партія соціалістів, лідером якої є політичний ветеран Ігор Додон, який із завидною регулярністю балансує між корупційними скандалами, кримінальними справами й поїздками до Москви. Його прізвище стало фігурантом кількох гучних справ, серед яких звинувачення у державній зраді, незаконному збагаченні та сумнозвісне відео 2019 року, де він отримує чорний пакет із готівкою від місцевого олігарха Плахотнюка. У коментарях тоді лунали фрази про «російське фінансування», які досі не отримали правового завершення, але залишили серйозну тінь на політичному портреті Додона.
Показово, що Плахотнюк, хоч і публічно позиціонував себе як антиросійський олігарх, на практиці часто був ключовим посередником між проросійськими політиками та сірою частиною молдовського бізнесу. Його колишній вплив на медіа, фінансові потоки та судову систему створив живильне середовище для політичної корупції у якій зручно почували себе й такі фігури, як Додон і Шор. І хоча Плахотнюк знаходиться за межами Молдови, його так би мовити «спадщина», тобто структурна вразливість молдовської держави до гібридного втручання, залишилась. Проте ситуація може змінитись, нещодавно Плахотнюка арештували в Афінах і Молдова вже затребувала його видачі, тобто може бути «цікаво».
Попри все це, Додон залишається медійно активним і користується певною підтримкою серед частини виборців, особливо на півночі. Соціалісти не говорять вголос про повернення до союзу з Росією, їхня риторика має відтінок «нейтралітету», «захисту традицій» і «недопущення зовнішнього управління», тобто стандартні кремлівські нарративи. Наразі кулуарах партії вже обговорюється висунення нового кандидата з меншим антирейтингом ніж у Додона, який би мав «технократичний» фасад, проте як би не сталось, «джерело інструкцій» буде те саме – з Москви.
Гуцул як сигнал: регіони — як плацдарм дестабілізації
Прихід Євгенії Гуцул до влади в Гагаузії не був випадковістю, це була репетиція того, що Росія хоче побачити на національному рівні й не лише в Молдові. Формально вона молода політикиня, нове обличчя, енергія, а фактично політичний аватар Шора та ретранслятор проросійських меседжів. Гуцул не лише не приховує зв’язків із Москвою, а й відкрито заявляє про «федералізацію як єдиний вихід» для Молдови. Її регулярні візити до Москви, участь у форумах під егідою Росспівробітництва, а також імовірні контакти з представниками російських спецслужб, більш ніж очевидні та викликають пряме занепокоєння у Кишиневі та на Заході.
Все інше по стандартному для проросійських політиків сценарію, на рівні регіонального управління Гагаузії вже виявлені зловживання, зокрема, непрозоре використання так званої російської «гуманітарної допомоги», а також спроби розбудови паралельної інформаційної системи в регіоні через підконтрольні Telegram-мережі та проросійські ЗМІ, як-от Gagauzinfo.md і телеканал GRT. На даний момент Гуцул виступає як «обличчя спротиву Кишиніву», і в цьому образі Кремль бачить потенційну національну роль, кінцевою метою якої є розділення Молдови на кілька значно послаблених регіонів.
Сіра зона Придністров’я: контроль без галасу
У цій мозаїці проросійського впливу окремий елемент займає Придністров’я, формально відокремлений, а фактично – російський анклав у центрі Європи. Його «президент» Вадим Красносельський діє як довірена особа Кремля: всі його кроки, від публічних заяв до кадрової політики, синхронізовані з Москвою. За Красносельським стоїть не виборчий мандат, а система прямої підтримки: від російських пенсій до військової присутності. Сам регіон залишається центром нелегальної торгівлі, контрабанди й фінансових схем, які використовуються не лише для тіньових операцій, а й для фінансування впливових структур у самій Молдові.
Красносельський не просто лідер сепаратистського анклаву, Придністров’я є тихою зброєю Кремля: яке не загрожує прямою ескалацією, але постійно тримає країну у стані напруги. Їх роль у виборчих сценаріях Кремля формальна, але стратегічна: зберігати точку тиску, готову до активації в разі політичної кризи або втрати контролю над ситуацією у Кишиніві.
Вибори-2025: сценарії керованої кризи
З наближенням парламентських виборів 2025 року в Молдові, Кремль ставить не на одного кандидата, а на всю «екосистему» з головною метою не перемоги конкретної особи, а формування політичної конструкції, в якій Росія зможе блокувати будь-яке проєвропейське рішення. Слід розуміти, що, на жаль, вибори в умовах втоми, інфляції та зниження популярності влади, є ідеальним моментом для популістів і проросійських технократів.
Так, існує реальний ризик створення «гібридної» коаліції – наприклад, із соціалістів, «залишків» партії Шора та нових партій-регіоналів, орієнтованих на т з.в. компроміси за кремлівськими методиками. У таких умовах Москва зможе паралізувати курс на вступ Молдови до ЄС, заблокувати реформи та «відкрити» країну до «нейтралітету» – терміну, який у кремлівському словнику означає політичне захоплення. Є висока вірогідність того, що сценарії, які вже відпрацьовувалися у 2022–2023 роках – масові протести, інформаційна атаки через Telegram та інші соціальні мережі, підкуп виборців, тощо, буде масштабовано у 2025-му.
Закулісна війна — відкриті наслідки
Молдова вже зараз — країна в стані політичної облоги, зовні вона виглядає стабільною, але внутрішні процеси свідчать про глибоку ерозію. Її інституції обстрілюються не ракетами, а Telegram-ботами, виборці не мобілізуються, а купуються, Москва не намагається виграти за правилами, вона переписує самі правила.
Якщо Захід не посилить увагу до процесів у Молдові зараз, то наступний рік може стати роком прориву для проросійських сил і тоді відновлення втрачених позицій стане значно складнішим і дорожчим оскільки тоді в центрі Кишиніва може знову зазвучати голос, що прославляє “братню Росію”, а не європейське майбутнє. Це вже було в Донецьку і ми всі знаємо що з цього вийшло.